Почему стоит отложить создание Национального военного мемориального кладбища до завершения военных действий?

Протягом десятирічної агресії Росії, а особливо за останні два з половиною роки повномасштабного вторгнення, питання належного вшанування загиблих захисників і захисниць України стало надзвичайно актуальним. Ми сплачуємо неймовірно високу ціну за нашу свободу та незалежність.

Поки деякі чиновники створюють проблеми, пов'язані з національною пам'яттю, шляхом фінансових схем у процесі проектування та будівництва Національного військового меморіального кладовища (НВМК), місцева влада та комунальні кладовища знаходять власні способи вшанування героїв. Цей процес відбувається без єдиного системного підходу.

Проте, крім того, що важливо створити всеукраїнський меморіальний комплекс, де б було закарбовано пам'ять про кожного полеглого героя цієї підступної і кровопролитної війни, яка триває вже понад 10 років, варто перейнятися й набуттям глибокого символічного сенсу цього сакрального для України місця, як-то шани і пам'яті кожного захисника і захисниці... А отже над проєктом повинні працювати кращі фахівці, які, знаються на темі війни, пам'яті і традиціях.

Особисто мене дійсно бентежить той факт, що перший в історії незалежної України проєкт Національного військового меморіалу розробляється без будь-якого конкурсу. Токсичність людей та компаній, які залучені до нього (зокрема, граніт для НВМК постачатиме група компаній "Алеф" підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва) з самого початку кидає тінь на всю ініціативу, які б високі цілі вона не переслідувала, оскільки організація, яка перемогла в конкурсі на будівництво НВМК, була створена на наступний день після оголошення тендеру. Це дуже поганий сигнал для суспільства. Щодо проєктування теж є питання: багато талановитих архітекторів, які зараз на фронті, хотіли б взяти в участь у створенні Меморіалу. Адже саме ці люди відчули на собі "подих" війни, і зможуть втілити свої емоції і сенси в ініціативу. Тому я виступаю за те, що всі заходи щодо створення НВМК варто перенести на післявоєнний період.

Читайте також:

Комплекс пам'яті зловживанням авторитетом результативних управлінців.

Національне меморіальне військове кладовище: зловмисники прагнуть обкрадати навіть покійних.

Проте я цілком розумію родини загиблих героїв, які прагнуть поховати своїх близьких з належними почестями якомога швидше. Для тих, хто втратив під час війни матір, батька, брата, сестру, чоловіка чи побратима, надзвичайно важливо мати місце, куди можна приходити, щоб згадати про людину, яка могла б жити далі, якби не ця жахлива війна і обов'язок, який вона виконала на благо держави, заплативши за це власним життям. Тому важливо знаходити шляхи вирішення цієї проблеми через відкритий діалог у суспільстві.

Традиція меморіалізації загиблих воїнів є широко розповсюдженою у світі. Проте, в нас такої культури як такової немає, оскільки не було державної політики військової памʼяті. Українські звичаї вшанування полеглих героїв були знеособлені під час радянського терору: часто тіла борців УНР чи УПА просто знищувалися, щоб навіть решток не лишилося, або ховалися у невідомих місцях, аби побратими чи рідні не мали жодного шансу віддати шану герою. Згодом й вшанування радянських військових набуло значення культу "невідомих солдатів" - просто не було охочих займатися достойним похованням полеглих та ідентифікацією кожного з них...

На меморіальних комплексах і могилах радянських солдатів, які "пощастили" повернутися під опіку своїх родичів або на муніципальні кладовища, встановлено чорні або сірі гранітні плити: цей матеріал, що походить з гірських порід, став чи не єдиним монументальним елементом, який широко використовувався на території СРСР і залишив свій слід у сучасній українській культурі.

Повертаючись до нашого майбутнього меморіального кладовища, хочу зазначити, що і тут постає питання вигляду, матеріалів та кольорів, в яких буде втілена основна ідея комплексу. Я не хочу говорити про архітектуру, обʼєми, естетичну складову, адже проєкт розроблений без конкурсу, і ми не можемо оцінити цінність цього варіанту без робіт інших архітекторів. Але щодо матеріалу та стилістики надгробків та матеріалу оздоблення комплексу, це питання вже доволі довго обговорюється як в соціальних мережах, так і в колах фахівців.

Хтось виступає за той самий граніт через його універсальність, а деякі звертають до пісковика - породи, яку українці використовували в поховальних традиціях багато сторіч навіть з дохристиянських часів.

Я володію досвідом роботи з різними матеріалами. Якщо абстрагуватися від стереотипів про граніт, як архітектор, я усвідомлюю переваги цього каменю, завдяки його передбачуваності в використанні та стійкості до вандалізму.

Пісковик, як і мармуризований вапняк, сьогодні користується заслуженим попитом і активно використовується в сучасному будівництві. Однак, у порівнянні з гранітом, цей матеріал має свої недоліки: він більш делікатний, крихкий і піддається впливу температурних коливань та опадів. Проте, при дотриманні належних технологій обробки, пісковик може проявляти себе досить передбачувано. Для того щоб він завжди зберіг свій привабливий вигляд, необхідно забезпечити йому ретельнішу догляд. З точки зору естетики, пісковик мені імпонує більше: він виглядає "теплішим" і позбавлений відчуття "холодної бездушності".

На мою думку, для оформлення меморіального комплексу слід використовувати світлий камінь. Це можуть бути могильні споруди без горизонтальних надгробних плит, на яких встановлюються хрести або пам’ятники, а також стіни й монументи. Світлий колір у поєднанні з охайним навколишнім середовищем створить атмосферу спокою, шани та вічного спочинку.

Підкреслюю, що оформлення НВМК має бути виконане виключно з локальних, українських матеріалів. Це важливо, адже в цьому закладено глибокий символізм "свого": ми боремося за нашу землю, нашу культуру, а також за власне розуміння минулого та майбутнього.

Проте, незалежно від того, як складуться обставини в майбутньому, я переконаний, що державна установа "Національне військове меморіальне кладовище" та Міністерство ветеранів разом із залученими незалежними експертами повинні ретельно дослідити всі можливі варіанти і без жодних упереджень представити аргументи, чому слід обрати той чи інший матеріал. Таким чином, посадові особи, що ухвалюватимуть це рішення, несуть відповідальність перед суспільством за вигляд НВМК через 5, 10 або навіть 150 років.