Швидке досягнення угоди з Путіним - це лише поверхнева ілюзія.
Які фактори спричинили нещодавні заворушення в Центральній Європі та загострення міждержавних конфліктів?
Коли загострюється відчуття фронтирності й пов'язані з цим небезпеки, тоді виникає велика спокуса розбігтися по своїх маленьких квартирках замість того, щоб єднатися. Адже завжди існує ілюзія того, що у своїй маленькій мушлі можна краще себе захистити.
Отже, сьогодні в Центральній Європі ключовою проблемою є питання: чи вигідніше та доцільніше бути частиною спільноти, чи ж варто зосередитися на власних інтересах?
Перед нами стоять нові виклики. Найважливіше, що Україні потрібно зараз - це забезпечити своє виживання! Усе повинно бути спрямоване на досягнення цієї мети. Ясно, що ця ціль не тільки не суперечить, а й, навпаки, зміцнюється у рамках співпраці з нашими партнерами та сусідами.
Та частина лідерів на Заході, зокрема це стосується і лідерів, які перемогли зараз на виборах в США, мають певні уявлення, які нам здаються ілюзорними.
Я не можу сказати, що вони якісь злоякісні. Людям, можливо, властиво так думати. Наприклад, про те, що Путін готовий укласти якусь справедливу угоду, якщо піти на якісь тактичні поступки. Наприклад, відмовитися від відвоювання частини окупованих українських територій чи зняти з порядку денного питання вступу до НАТО.
І от тоді, мовляв, Путін підпише угоду, війна закінчиться, люди перестануть гинути. Таким чином Україна отримає оцей історичний простір для розвитку, для того, щоб зосередитися на відновленні, на поверненні людей, на вступі в ЄС тощо. А Росія на тому заспокоїться і буде собі жити там, нелегально контролюючи якусь частину території.
Але я вважаю: вірити, що Путін на таке може погодитися - це дуже глибинна ілюзія.
Якщо б ключовий інтерес Путіна був не допустити вступу України в НАТО, то він би не напав на Україну ні в 2022-му, ні 2014-му році.
Ще у 2014 році це питання вже було остаточно з'ясовано. Всі були в курсі, що на той час не було жодної дороги для України до НАТО. Навіть на початку 2022 року, коли протягом багатьох років відмовляли у наданні Плану дій щодо членства. Отже, не існувало ніякої "загрози", що Україна зможе приєднатися до НАТО в найближчій перспективі.
Насправді, якби Путін дійсно бажав запобігти вступу України до НАТО, він би не розпочав агресію проти неї. Якщо ж він це зробив, то його мета полягає в чомусь іншому. Тому, якщо прибрати з цієї ситуації один елемент "НАТО", це не призведе до досягнення жодних результатів.
Путін погодиться на розмови про відносно справедливий мир, тільки коли він усвідомить, що програє, і що час не на його боці, і треба намагатись фіксувати те, що є. Тільки в той момент він погодиться розмовляти про якісь формули.
До цього моменту він буде впевнений, що час грає на його користь, намагаючись затягувати процеси, звинувачуючи Захід або Україну в небажанні досягати угод. Проте насправді його мета полягає в тому, щоб використати цей час для поступового ослаблення міжнародної коаліції, що підтримує Україну, і зменшення політичної волі до спільних дій на її підтримку.
Експерти, політики та громадські діячі активно аналізують різні стратегії, такі як План Венса, план Помпео та інші. Ведуться розмови про кілька можливих сценаріїв, зокрема, про розміщення британських військових на Дніпрі або вздовж Сіверського Дінця.
Тобто, купа ілюзій, які, на жаль, ні про що. Це не ті речі, які приведуть до миру. Крапка.
Конспект з усного виступу на міжнародному форумі Re:Open Zakarpattia 2024, організованого Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES)
