Віталій Портников: Чи припинять Москви та Київ атаки на енергетичну інфраструктуру? -- Блоги | OBOZ.UA
Єдиним вагомим приводом, що може спонукати Росію та Україну утриматися від нових руйнівних атак на енергетичні системи обох держав, є оцінка серйозності наслідків українських ударів по російській інфраструктурі.
В інтерв'ю для Financial Times Володимир Зеленський акцентував увагу на тому, що взаємна відмова Росії та України від атак на енергетичну інфраструктуру могла б стати першим кроком до припинення активних бойових дій на фронті між цими країнами. Це також могло б слугувати свідченням того, що Росія справді готова завершити війну, розпочату Володимиром Путіним проти України 24 лютого 2022 року.
Український президент підкреслив, що, на його думку, Володимир Путін очікує підсумків виборів у США, і вже після того буде ухвалювати рішення щодо продовження війни з Україною.
Раніше вже з'являлися повідомлення про те, що Москва та Київ ведуть переговори щодо можливого припинення атак на енергетичні інфраструктури. Зокрема, The Washington Post зазначала, що делегації Росії та України, за сприяння Катару, проводили засідання, які могли б призвести до досягнення відповідної угоди. Проте, після наступу українських військ у Курській області Росії, Володимир Путін ухилився від продовження цих переговорів.
Доказів того, що між Москвою та Києвом відбувалися подібні перемовини, ніколи не було. Проте нещодавно міністр оборони України Рустем Умєров зазначив, що секретні переговори між Росією та Україною, які переважно стосувалися гуманітарних аспектів, мали місце ще у 2022 році. Міністр також не виключив можливості продовження гуманітарного треку переговорів у теперішній час. Таким чином, якщо уявити, що питання атак на енергетичну інфраструктуру входить до гуманітарного контексту переговорів, можна припустити, що представники Росії та України можуть вести діалог один з одним або через посередників щодо цієї делікатної теми.
Однак виникає питання не лише щодо зацікавленості Володимира Зеленського, а й щодо інтересів Володимира Путіна. Інтерес Зеленського безперечно очевидний. Атаки Росії на українську інфраструктуру спрямовані в першу чергу на знищення всіх можливостей української держави, створюючи умови, за яких частина населення може бути змушена залишити свою країну в пошуках безпеки від холодної зими. Крім того, удари по енергетичній інфраструктурі України підривають економічні можливості країни, яка повинна забезпечувати армію у боротьбі з російським агресором. Тому важливо, щоб президент України вживав всіх можливих заходів для запобігання новим атакам на енергетичні об'єкти, особливо з огляду на наближення зими і потенційні нові агресії з боку російських військових.
Проте президент Російської Федерації має інші цілі – послаблення України та створення умов для її капітуляції, спираючись на вже відомі пропозиції, які неодноразово були озвучені як Володимиром Путіним, так і членами його оточення. Ми чітко усвідомлюємо, що цей російський ультиматум намагається підготувати ґрунт для того, щоб Україна, навіть якщо і залишиться на міжнародній арені, стала легкою мішенню для Росії, коли в Москві буде ухвалено рішення про остаточне знищення української державності без належних збройних сил та гарантій безпеки з боку західних країн.
Однак постає важливе питання: до якої міри українські атаки на російську енергетичну інфраструктуру стають серйозним викликом для Володимира Путіна? Який вплив вони мають на російську економіку та можливості збройних сил країни? Наскільки для Путіна є важливим забезпечити захист російської енергетики від українських ударів у порівнянні з його прагненням знищити сусідню державу та приєднати до Росії, принаймні, значну частину її території?
Вибір Зеленського є абсолютно очевидним -- це збереження української державності та відновлення миру. А Путіну доводиться вибирати між знищенням української державності та ударами України по російській інфраструктурі, які поки що не призвели до якихось чутливих проблем в російській економіці й не стали серйозним ударом для збройних сил Російської Федерації, що продовжують свій наступ на українські землі.
Вважати, що Володимир Путін прагне продемонструвати своє бажання завершити війну в Україні та висловити миролюбність, виглядає, на мій погляд, досить наївно. Очільнику Росії абсолютно байдуже до думки цивілізованого світу щодо нього. Лідери глобальних держав продовжують відвідувати Путіна на саміті БРІКС, проводячи з ним двосторонні переговори, і підкреслюють на третій рік конфлікту важливість зміцнення стратегічного партнерства між Росією та такими країнами, як Китай та Індія. Таким чином, показувати комусь, що Росія готова зробити перший крок до миру, очевидно, не є пріоритетом для Володимира Путіна.
Для російського лідера мир означає, в першу чергу, капітуляцію України та ліквідацію сусідньої держави з можливістю витіснення її населення за нинішні кордони України. Таким чином, єдиним вагомим аргументом, що може стримати Росію та Україну від подальших руйнівних атак на енергетичну інфраструктуру обох країн, є оцінка серйозності наслідків українських ударів по російських об'єктах. Володимир Путін зовсім не переймається своєю репутацією миротворця і не має жодного інтересу до завершення війни з Україною.
Лідер Росії, подібно до своїх попередників у кремлівських колах за всю історію Московії, Російської імперії та Радянського Союзу, сприймає лише одну мову – мову сили і створення труднощів для свого режиму. Усі інші доводи не викликають жодного інтересу ані у Володимира Путіна, ані у тих, хто продовжує підтримувати його безпідставну агресію проти нашої держави.
