Дипломат Брайза висловив припущення, що Сполучені Штати можуть змінити свою позицію щодо вступу України до НАТО.

Подія тижня - це входження Північної Кореї у війну проти України. Тут ідеться навіть не про постачання артилерійських боєприпасів, а про постачання військових. Зрозуміло, що РФ уклала з Північною Кореєю додаткову безпекову угоду. І має надійти чітка консолідована військова відповідь із боку євроатлантичної спільноти. Тому що мобілізаційний резерв у КНДР надзвичайно великий.

З другого боку, це означає, що проти України воює коаліція держав із осі зла. Якою може бути відповідь з боку США та НАТО?

Американські експерти висловлювали занепокоєння, що залучення північнокорейських військових до конфлікту в Україні поряд із російськими силами є суттєвою геостратегічною подією. Це може свідчити про посилення ізоляції Північної Кореї та загрозу ескалації її конфліктів з іншими державами.

Китай також виявляє занепокоєння щодо потенційної реакції Західних країн, зокрема Сполучених Штатів, на підтримку, яку Північна Корея надає російському вторгненню в Україну. Пекін турбується, що цей розвиток подій може спонукати США та їхніх союзників у Східній Азії до ще більшої консолідації, а також до введення суворіших політичних і економічних санкцій проти Північної Кореї.

Однак для президента Путіна є досить принизливим покладатися на Північну Корею — одну з найбільш убогих країн світу, яка постійно стикається з загрозою голоду — як у забезпеченні артилерійськими системами, так і живою силою. Ця ситуація чітко ілюструє внутрішні проблеми Росії з постачаннями та кадровими ресурсами. Попри великий людський потенціал, Росія стикається з певними обмеженнями у залученні військових, особливо враховуючи, що Путін вже використовує їх як "гарматне м'ясо".

Попри тривожний аспект участі Північної Кореї у війні проти України, все це також свідчить про слабкість Путіна, що, зрештою, може схилити його до переговорів.

Це свідома та показова поведінка. Таке не могло б статися без підтримки Китаю, який протягом багатьох років забезпечував стабільність і захист північнокорейського режиму. Сьогодні це яскраво демонструє потенційні загрози подальших агресій, не лише щодо України. Якою мірою ймовірна серйозна військова реакція на удари по військових об'єктах у Росії? Це вписується в ширшу стратегію стримування РФ, але для цього потрібна політична рішучість. Президент Джозеф Байден вже за кілька днів може стати лише формальним главою держави з обмеженими повноваженнями, але... незабаром відбудуться вибори, і після завершення кампанії ми сподіваємося, що Байден надасть чіткі вказівки для покарання агресорів — як Росії, так і Північній Кореї.

Позволю собі висловити іншу точку зору щодо основи вашого запитання. На мою думку, Пекін відчуває значне незадоволення діями Пхеньяна, який, окрім постачання озброєння, тепер також відправляє своїх військових для підтримки Росії у конфлікті з Україною. Враховуючи раніше наведену аргументацію, можна стверджувати, що Китаю дійсно вигідно співпрацювати з Росією з геостратегічної перспективи, намагаючись підірвати існуючу міжнародну систему, що базується на правилах, і створити нові виклики для Сполучених Штатів та їхніх партнерів. Пекін вважає таку співпрацю важливим кроком для досягнення своїх цілей, що вимагає певної підтримки. Проте Китай не має наміру сприяти подальшій ескалації конфлікту.

Війна між Росією та Україною яскраво показала, що Китай не прагне перетворення конфлікту на ядерну загрозу і виступає за відновлення територіальної цілісності України. Окрім того, активна підтримка Північної Кореї Росії викликає у Китаю певний дискомфорт, оскільки це може спонукати Сполучені Штати та їхніх союзників у Східній Азії – зокрема Японію, Південну Корею, Австралію та Філіппіни – до вжиття більш рішучих заходів, спрямованих на стримування китайських амбіцій у регіоні.

Таким чином, не страх перед Північною Кореєю та Китаєм, які можуть долучитися до російського вторгнення в Україну, спонукає США та їхніх союзників дозволити Україні використовувати західну зброю для нанесення більш серйозних ударів по території Росії. Як на мене, такий дозвіл, ймовірно, буде надано, але найперше у США повинні пройти вибори. Якщо переможе Дональд Трамп, невідомо, чи цей дозвіл взагалі нададуть. Однак якщо виграє Камала Гарріс, то, на мою думку, він уже не за горами, оскільки вона чітко заявляла про необхідність постачання летальної зброї з США і важливість перемоги України над Путіним. Але це лише мої припущення.

Зрештою, я переконаний, що дозвіл на використання Україною західних ракет для завдання більш глибоких ударів по території Росії буде результатом переговорів. Я впевнений, що ми незабаром обговоримо це в контексті нещодавно оприлюдненого президентом Зеленським "Плану перемоги", який був представлений у Вашингтоні та в Європі.

Президент Зеленський презентував свій План досягнення перемоги в Сполучених Штатах і на території Європи. Звичайно, частина цього плану залишається в таємниці і доступна лише для вищих посадових осіб. Основна мета полягає в готовності України інтегруватися в євроатлантичну спільноту в обмін на конкретні гарантії на цьому шляху. Одним із ключових аспектів перемоги над агресором є забезпечення стратегічно важливими військовими ресурсами.

Невідомо, чи правда, що українська сторона просила ракети "Томагавк". Та навіть якщо не буде "томагавків", якщо це буде просто збільшення кількості "атакмсів", бронетехніки, в нашого ворога можуть бути серйозні проблеми. Та наразі ми цього не бачимо. Кілька тижнів тому до Києва приїздив шеф Пентагону. Не знаю, що хотів сказати Ллойд Остін, це був закритий візит, неанонсований. Як ви бачите теперішню диспозицію стосовно реалізації Плану перемоги?

Я не маю жодного уявлення про те, які питання обговорював міністр оборони Остін під час свого візиту до Києва, і не в курсі, яка додаткова військова допомога від США може бути запропонована Україні. Проте, я усвідомлюю, що адміністрація Байдена прагне максимально ефективно використати понад 60 мільярдів доларів, які нещодавно отримали схвалення Конгресу США після тривалої піврічної затримки, особливо з огляду на можливий повернення президента Трампа до влади в разі його перемоги на наступних виборах.

План перемоги президента Зеленського отримав неоднозначну реакцію як у Вашингтоні, так і в Європі. Новий Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зазначив, що це "цікавий план", але він не з усім погоджується. Як на мене, його застереження можуть стосуватися двох з п'яти пунктів плану. По-перше, це розширення дальності ураження українських ракет на територію Росії, проти чого досі виступають Сполучені Штати. По-друге, це гарантія безпеки у вигляді членства в НАТО, що наразі є неприємним для США та Німеччини, і Рютте добре про це відомо.

Проте минулого тижня виникли ознаки можливого відновлення серпневих розмов про узгоджену паузу між Києвом і Москвою стосовно атак на енергетичну інфраструктуру обох сторін. Президент Зеленський підкреслив, що досягнення такої угоди може створити умови для більш масштабних мирних переговорів з Росією.

Окрім того, в європейських медіа почали з'являтися інформаційні повідомлення та обговорення щодо можливих вигод угоди "земля в обмін на мир" між Україною та Росією. Ця угода передбачала б певну неоднозначність стосовно статусу територій, що наразі перебувають під російською окупацією, залишаючи відкритим питання їхнього суверенітету, яке має бути врегульоване в майбутньому.

У цьому випадку Україні будуть потрібні надійні засоби забезпечення безпеки, і вступ до НАТО може виявитися більш досяжним варіантом.

Це може нагадувати модель вступу Західної Німеччини в НАТО під час холодної війни, адже вона стала членом Альянсу, навіть попри те, що Східна Німеччина була під контролем радянських військ. Тоді всі розуміли, що кордон між Західною та Східною Німеччиною є тимчасовим і що його буде врегульовано в найближчому майбутньому.

Цю концепцію з 2019 року активно підтримує колишній Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен. Крім того, її обговорювали колишній Генеральний секретар Єнс Столтенберг, а також мої колеги та наставники Ден Фрід і Курт Волкер.

Схоже, що ймовірність перегляду позиції США щодо членства України в НАТО зростає, особливо в контексті більш широких переговорів. Це може статися, якщо Путін вирішить, що настав момент зменшити втрати Росії та досягти максимально вигідних умов для своєї країни.

Ця гарантія безпеки є критично важливою для президента Зеленського, адже він стурбований тим, що без вступу в НАТО після підписання мирної угоди Путін може використати затишшя для переозброєння та можливого повторного вторгнення в Україну в майбутньому.

Євроатлантична спільнота повинна працювати швидко, значно швидше, ніж Путін. На превеликий жаль, ми бачимо зворотний ефект: Путін уже зібрав у Казані саміт БРІКС, Путін демонстративно образив, плюнув в обличчя колективному Заходу, коли запросив північнокорейських солдатів у війну проти України. Він зараз намагається надзвичайно активно консультуватися з Індією та Китаєм. Позиція Індії, авжеж, відрізняється від китайської.

До Казані також прибув президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, але основним організатором цього саміту виступив Володимир Путін. На зустрічі були присутні впливові особистості, зокрема генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. Виникає відчуття, що незабаром може бути представлена якась дипломатично-військова ініціатива з боку Путіна, яка може бути висунута як публічно, так і неофіційно. Слід зазначити, що Путін прагне, щоб усі питання вирішувалися за рахунок України.

Сі Цзіньпін висловив свою позицію проти розширення конфлікту та ескалації, тоді як Путін залучив війська з Північної Кореї до бойових дій. Як же тоді трактувати цю "відсутність масштабування"? Чи, можливо, Путін вже розробляє свою стратегію? Деякі ознаки цього ми вже можемо спостерігати.

Перш за все, я вважаю, що участь Генерального секретаря ООН у саміті БРІКС є абсолютно неприйнятним та нерозважливим вчинком, що підриває довіру до нього як до справедливого та об'єктивного посередника. Він часто говорить про мир, але не був присутній на мирному саміті України в червні в Швейцарії. Натомість він відправляється на саміт із Путіним, що є ганебною і величезною стратегічною помилкою та приводом для осуду. Він повинен подати у відставку з посади Генерального секретаря ООН, хоча, ймовірно, цього не зробить. Його дії є безрозсудними і лише підливають масла у вогонь війни.

Незважаючи на прагнення президента Путіна трансформувати БРІКС у військову організацію, я сумніваюсь, що хоча б одна з країн-учасниць погодиться на цей крок.

Наразі я перебуваю в Туреччині і не маю жодних сумнівів, що президент Ердоган розглядає БРІКС як можливість для економічного розвитку Туреччини. Він взаємодіє з Путіним, однак відданість Туреччини НАТО залишається сильною і беззаперечною. Військова цінність Туреччини для НАТО - за розміром і потужністю її збройних сил - поступається лише Сполученим Штатам.

Щодо Китаю, то він не має наміру перетворювати БРІКС на військову структуру. Нові учасники, такі як ОАЕ, Єгипет та Кенія, а також Південна Африка, також не виявляють зацікавленості в цьому напрямку. Таким чином, прагнення Путіна створити військовий альянс на базі БРІКС здаються безперспективними. Його мета полягає в формуванні блоку, здатного протистояти тиску Заходу на Росію, зокрема, у контексті виключення Росії з системи SWIFT та санкцій, пов'язаних із доларом. Ці заходи не призведуть до створення альтернативної міжнародної платіжної системи чи швидкої заміни долара як основної валюти світової торгівлі. Хоча в майбутньому можливі певні зміни, для суттєвого зменшення залежності світової торгівлі від долара знадобиться багато років. Такий перехід може призвести до великих короткострокових ризиків для компаній і країн, оскільки вони можуть втратити доступ до американської банківської системи, що ускладнить їхню діяльність. Проте, якщо США продовжуватимуть використовувати санкції як інструмент тиску, це може сприяти зростанню руху серед держав, які почнуть стверджувати, що їм більше не потрібен американський долар. Але наразі світ ще не досяг цієї стадії.

Зрештою, єдиним реальним успіхом Путіна на саміті БРІКС стали риторичні та політичні досягнення, які підтвердили, що він не є повністю ізольованим. Присутність Генерального секретаря Гутерріша, незважаючи на ганебний її характер, також має політичне значення, хоча й викликає розчарування.

Зрозуміло, що Гутерреш - церемоніальна фігура, ключові рішення ухвалюватимуть у дуже конкретних столицях: Вашингтон, Брюссель і Берлін, можливо, Лондон і, без сумніву, Пекін. Ясно, що всі чекають на результати виборів у США. І Путін, поки всі чекають, намагається розгортати свій наступ, для того щоб фіксувати якомога більше територій на землі - він завжди відсилається до того, якою є ситуація на фронті.

Але буквально за кілька днів ситуація в США може змінитися кардинально. Невідомо, хто стане переможцем і що буде, якщо інша сторона не визнає результатів виборів, - ситуація може бути дуже скомплікована. А будь-яка скомплікована ситуація в Америці викликає подвійну агресію з боку Росії - як на фронті звичайному, так і на фронті дипломатичному.

Отже, Гутерріш, в основному, виконує роль символічного лідера, однак його вплив на міжнародній сцені полягає у моральному авторитеті, який він на даний момент значною мірою підриває.

Вибори в США цього року, безумовно, є одними з найменш прогнозованих в історії країни. Визначальними можуть стати лише кілька ключових штатів, які стануть ареною для жорсткої боротьби. Опитування в цих регіонах, як і в цілому по країні, демонструють надзвичайну близькість і непередбачуваність, що ускладнює можливість точного визначення переможця. В залежності від розвитку подій, Гарріс може бути або трохи попереду, або відставати від Трампа у цих важливих штатах, але наразі жодна чітка тенденція не прослідковується.

Якщо Гарріс вийде переможцем, ми можемо очікувати, що курс США щодо України залишиться стабільним. Вона, ймовірно, обере більш рішучий і активний підхід до використання ракет США та НАТО для атак на території Росії, ніж це робить президент Байден. Проте це лише моя особиста думка. У випадку перемоги Трампа, він вже висловлював думку, що зможе завершити війну в Україні "за один день", що, безумовно, є абсурдним і нереалістичним. Його слова відображають його трансакційний підхід, де все розглядається через призму бізнесу. На його думку, у США немає справжніх союзників, лише ділові партнери, з якими можна укладати вигідні угоди.

Така позиція може відкрити нові можливості для діалогу між Україною та Росією, спонукаючи їх розглянути, які альтернативи вони можуть запропонувати Сполученим Штатам. Хоча малоймовірно, що це стосуватиметься НАТО, США можуть отримати певні вигоди в галузі торгівлі з Україною. Трамп, будучи прагматичним та практичним лідером, напевно намагатиметься знайти вигідну угоду для США, не відмовляючись при цьому від підтримки України. Однак, з огляду на можливі ризики нестабільності в регіоні, він, скоріш за все, розуміє, що не можна просто "залишити Україну на розсуд Росії".

Якщо Трамп переможе, я вважаю, що Гарріс визнає результати виборів, за умови, що розрив не буде мізерним і не виникнуть звинувачення у порушеннях. Однак, якщо Трамп програє, малоймовірно, що він визнає свою поразку. Скоріше за все, він знову повторить свої попередні дії, стверджуючи, що вибори були не лише нечесними, а й вкраденими.

Команда Трампа вже розпочала юридичні дії, пов'язані з реєстрацією виборців і процесом дострокового голосування, акцентуючи увагу на ймовірних помилках і залишаючи відкритою можливість оскарження результатів виборів. У нього є потужна та невтомна юридична команда, яка готує нові позови. Коли його неодноразово запитували про можливість визнання результатів виборів у разі програшу, він знову посилався на свої заяви 2020 року, стверджуючи, що визнає їх, проте тільки за умови, що вони будуть чесними. Так він створює підґрунтя для тверджень про можливу нечесність виборів і можливого оскарження їх результатів.

Оскільки вибори в США організовані на рівні штатів і округів без централізованого управління, фактично неможливо їх "купити". Проте для визначення остаточних результатів голосування знадобиться певний час. Офіційне підтвердження підсумків відбувається 6 січня, в день, коли у 2021 році прихильники Трампа атакували Капітолій. На цей раз я не очікую подібних подій. Отже, до 20 січня 2025 року результати виборів будуть остаточно встановлені.

Я сумніваюся, що в цей час Путін вживатиме суттєвих ескалаційних заходів, оскільки він покладає великі надії на перемогу Трампа і не бажає робити нічого, що могло б цьому зашкодити. Якщо ж у результаті виборів переможе Гарріс, то Путін, напевно, також не прагнутиме підривати заяви Трампа про несправедливість виборчого процесу. Отже, я не відчуваю занепокоєння щодо можливих агресивних дій з боку Путіна до інавгурації нового президента США і вважаю, що він залишиться обачним у цей період.

Ключова формула, яку ми регулярно чуємо, зводиться до того, що "моліться і воюйте". Це не є доброю стратегічною позицією. Ми в Україні повинні бачити горизонт нашої перемоги - можливо, наступного року. Але ми не бачимо цього через те, що є питання ресурсів. Російська економіка не тріснула, і в Росії нічого аж такого не сталося.

Існують занепокоєння, що після приходу президента Трампа на місце Джозефа Байдена, він може оголосити: все, що було зроблено попередньою адміністрацією, я готовий скасувати і почати реалізацію своєї стратегії "миротворця" з нуля.

У цьому контексті існує безліч різних можливостей. Які, на вашу думку, варіанти були б найбільш оптимальними для нас? Адже питання ресурсів перед Росією фактично не стоїть. Якщо ми отримаємо необхідні дозволи, то зможемо активніше діяти на їхній території та знищувати їхні військові об'єкти. Проте наразі спостерігаємо, що Путін робить ставку на зиму, сподіваючись, що ми залишимося без енергетичних ресурсів і електрики, в результаті чого населення буде вкрай виснажене та травмоване. Так, Путін прагне зламати наш бойовий дух і, можливо, після цього запропонувати нам якесь рішення, яке могло б виходити від Пекіна, Трампа чи когось іншого - але за наш рахунок.

Тепер я вже не відчуваю такого песимізму, як це було під час нашої останньої бесіди.

Протягом останніх тижнів спостерігаються певні сигнали, що вказують на можливу спробу Путіна знайти варіанти для зменшення напруги в конфлікті.

І хоча економіка Росії велика, вона продовжує слабшати. Навіть якщо б вона і не зазнала катастрофічного краху внаслідок санкцій, на який багато хто сподівався, її стан суттєво погіршився через переорієнтацію на військове виробництво.

До другого вторгнення Путіна в Україну його економічна стратегія полягала в залученні технологій та інвестицій з-за кордону для модернізації російської економіки. Однак з того часу від цієї мети залишився лише пшик, адже російська економіка тепер цілковито перейшла на воєнні рейки. Путін усвідомлює, що конфлікт не може тривати вічно, адже ресурси та населення Росії також обмежені.

Росія неодноразово уже виходила з конфліктів, таких як Афганістан і Перша чеченська війна. У кожної країни є свій переломний момент, коли вартість війни стає надто високою. Путін усвідомлює, що рано чи пізно йому доведеться припинити війну, аби повернути російську економіку до нормального стану. Після закінчення конфлікту економіка зазнає суттєвих втрат, і Росія знову опиниться під тиском і обмеженнями з боку міжнародного ринку.

Наразі я не вірю в те, що Трамп у разі перемоги одразу ж перекриє кисень будь-якій американській допомозі Україні. Раніше, коли він закликав республіканців у Палаті представників не підтримувати допомогу Україні, я вважаю, що його метою було ускладнити ситуацію для президента Байдена напередодні виборчої кампанії.

Як підприємець, який нерідко укладає угоди — навіть після кількох банкрутств — Трамп розуміє, що для досягнення успіху в угодах потрібно йти на компроміси. Хоча він неодноразово заявляв про намір зупинити допомогу, я сильно сумніваюся, що він насправді відмовиться підтримувати Україну, якщо дійсно бажає досягти миру.

Що Україні слід робити далі? Найперше, її керівництву варто ретельно розглянути, що саме вони можуть запропонувати Сполученим Штатам у рамках можливих переговорів з Росією для досягнення миру. Хоча конкретні пропозиції ще потрібно пропрацювати, важливо вивчити всі можливі варіанти. Крім того, Україні необхідно зберігати рішучість, продовжувати боротьбу на полі бою та активно залучати західних партнерів до підтримки своїх зусиль. Вірю, що результат цієї війни буде визначено або через мирні переговори за участю президента США, або в залежності від того, чия рішучість похитнеться першою -- України та її союзників на Заході чи Росії та її прихильників, таких як Північна Корея та Іран.