Николай Томенко: Праздник учителя с грустью в сердце, или О разрушителях национального образования — Блоги | OBOZ.UA
О НАШЕМ образовательном торжестве, которое не оставляет равнодушным и вызывает слёзы на глазах.
Коротко о моей учительской карьере.
В моё время аспирантуры мне выпала честь преподавать историю и обществоведение в Киевской художественной школе имени Тараса Шевченко. Позже, как в университете, так и в ходе своей парламентской деятельности, я всегда ставил поддержку учителей в число своих основных приоритетов.
Далее текст на языке оригинала.
Наші, у розумінні Фонду "Рідна країна", просвітницькі проекти (без бюджетних коштів) для освітян.
Парламентська підтримка освіти.
Протягом свого депутатського терміну я отримав можливість:
- підтримувати відшкодування державного боргу педагогам відповідно до 57 статті Закону "Про освіту", яка регулює щорічні грошові виплати.
забезпечити сільським педагогам право безкоштовно отримувати у власність земельні наділи (співавтор законодавчої ініціативи);
- боротися за належне фінансування освіти і науки;
Ось альтернативний варіант: (Для довідки.
Мій відкритий протест проти державного бюджету 2016 року, який значно зменшив фінансування освіти, науки, культури, екології та соціальних ініціатив, став причиною втрати мого депутатського мандату.
- обороняти сільські навчальні заклади від ініціатив масштабного закриття та об'єднання...
Чому я знову це згадую?
Існує певне неформальне правило:
Чи маєте ви етичне підґрунтя, аби сьогодні вітати працівників освіти?
Тож я таке право МАЮ, а нинішні освітянські керманичі - НІ.
Сьогоднішнє керівництво Міністерства освіти, до якого входять міністр, дев'ять заступників та ряд інших державних освітніх установ, скоріше нагадує ЛІКВІДАТОРІВ національної освіти, аніж її захисників.
Спочатку вони визнали нашу національну освітню систему недоцільною та неправильного напрямку, а згодом почали її руйнування.
Атака на національні університети, спроба призначати своїх керівників, незаконні проекти так званої корпоратизації та можливості приватизації вузів - це вже системна політика шкідництва від МОН. Натомість іншою рукою надається сприяння приватним вузам із сумнівною репутацією. Чого варте лише рішення про відкриття ще 3 вузів для приватного Університету Ківалова із правом готувати правоохоронців та юристів й плани державного фінансування цих приватних вузів?!
Інший ініціативний план влади передбачає повну ліквідацію сільських шкіл, що по суті є проектом, спрямованим на знищення українського села. Це продовження політики, що мала місце за часів Кагановича та Сталіна, коли насильно здійснювали колективізацію і змушували селян залишати свої домівки для роботи в русифікованих містах.
Більш того, антиосвітня Постанова Кабінету Міністрів України, що передбачає закриття з 1 вересня 2025 року всіх шкіл із менше ніж 45 учнями, вже викликала активні дії з боку численних місцевих чиновників. Вони, отримуючи чималі зарплати та премії, намагаються швидко реалізувати ці рішення, нехтуючи потребами шкільної системи. Наприклад, чиновники Тетіївської ОТГ на Київщині, всупереч протестам вчителів і батьків, вже закрили вісім навчальних закладів. Лише уявіть собі, яке ОБЕЗЛЮДНЕННЯ чекає на українське СЕЛО з початком наступного навчального року, що, безумовно, призведе до подальшої еміграції населення.
Я вже мовчу про те, що ці ж таки МОНівські ліквідатори паралельно створюють іншу проблему:
в початкових класах містечок та міст утворюються класи по більш як 30, а то й 40 дітей. Можна лише уявити, як там працюється вчителям.
А найважливіше - це питання компенсації для вчителів, які ще у 2020 році сподівалися отримати свої заслужені і гарантовані 4 тисячі доларів.
Влада наполегливо стверджує, що фінансування для педагогів залишилося таким же обмеженим, як і до введення воєнного стану. Таким чином, в 2025 році вчителі можуть отримати лише 12 тисяч гривень (менше ніж 300 доларів), і це не для всіх.
Незважаючи на це, сьогодні всі представники освітньої спільноти привітають вас з професійним святом, яке для багатьох освітян стало справжнім святом, сповненим емоцій і сліз на очах!
Підтримуємо один одного та цінуємо, адже ми цього заслуговуємо.
