Сожительство сторон не может быть основанием для освобождения от обязательств по уплате алиментов, по мнению суда.

Ровенский апелляционный суд пересмотрел апелляционную жалобу истца, поданную решение местного суда, которым ему отказано в удовлетворении иска об освобождении от уплаты задолженности по алиментам. Апеллянт просил обжалуемое решение отменить и принять новое об удовлетворении исковых требований. Об этом сообщает пресс-служба суда.

Апеляційний суд відхилив апеляцію позивача, визнавши рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Він вказав на те, що місцевий суд адекватно, всебічно і ретельно встановив фактичні обставини справи, а також правильно трактував правовідносини між сторонами та застосував відповідні юридичні норми в процесі розгляду цього питання.

Суд має інформацію про те, що у зареєстрованому шлюбі між сторонами з'явилося двоє дітей. Після розірвання цього шлюбу відповідачка подала до суду позов на стягнення аліментів. В результаті, Рівненський апеляційний суд ухвалив рішення, згідно з яким з позивача були стягнуті аліменти на утримання дітей до їх досягнення повноліття.

Через дев'ять років пари оформили повторний шлюб, в якому з'явилася на світ їхня третя дитина. Після цього подружжя знову вирішило розлучитися.

Місцевий суд виніс постанову, згідно з якою з позивача стягнуто аліменти на користь відповідачки для утримання неповнолітньої дитини до моменту її досягнення аліментного віку.

Рішенням суду першої інстанції, крім того, стягнуто з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання повнолітнього сина-студента, до закінчення навчання у виші, але не пізніше досягнення ним 23 років.

Торік місцевий суд видав виконавчий лист про стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання двох дітей, починаючи з дня подання позову до суду -- лютого 2012 року, а державний виконавець постановою відкрив виконавче провадження. Заборгованість зі сплати аліментів на день розгляду позову в суді за дев'ять років складає значну суму.

У своєму позові до суду позивач зазначив, що умови його спільного проживання з відповідачкою в повторному шлюбі, спільне ведення господарства та фінансів після винесення рішення про стягнення аліментів, а також народження третьої дитини є важливими обставинами. Він вважає ці фактори підставами, визначеними в частині 2 статті 197 Сімейного кодексу України (далі – СК України), для можливого звільнення від заборгованості по аліментам на двох старших дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.

У матеріалах справи відсутні належні, достатні та достовірні докази, які б підтверджували факт надання позивачем матеріальної допомоги відповідачці та їх спільним дітям під час спільного проживання, а також розмір матеріальної допомоги та її призначення. Сама обставина спільного проживання сторін не є доказом надання позивачем матеріальної допомоги дружині та дітям, а відтак ця обставина не може слугувати підставою звільнення від сплати аліментів, оскільки не скасовує обов'язку позивача сплачувати аліменти на утримання дітей, які стягнуті судовим рішенням, та не звільняє його від цього зобов'язання.

Позивач надав суду квитанції про сплату за проживання сина-студента в гуртожитку та про переказ синові власних коштів за три місяці, однак ці платіжні документи не є належним підтвердженням сплати аліментів на утримання дітей за рішенням суду з огляду на відмітки призначення цих платежів.

Аргументи, наведені у апеляційній скарзі щодо фінансової неспроможності позивача виконувати зобов'язання по аліментах, оскільки у нього не було доходів протягом певного часу, а єдиним джерелом доходу є пенсія інваліда ІІІ групи загального захворювання, апеляційний суд розглянув як такі, що не можуть бути підставою для звільнення від сплати боргу по аліментах.

Позивач не надав суду доказів, що у зв'язку з інвалідністю він потребує додаткових витрат на лікування, обстеження, реабілітацію. Не довів позивач обставину неспроможності працювати у зв'язку зі станом здоров'я, оскільки ІІІ група інвалідності не встановлює обмежень для її носія щодо працездатності.

Судова колегія, залишаючи без змін оскаржене рішення, підтримала висновки місцевого суду щодо суперечливих заяв апелянта. Він стверджує, що не має доходу як фізична особа-підприємець і отримує лише невелику пенсію через інвалідність, водночас запевняючи, що щомісяця сплачує аліменти на утримання дітей у розмірі 6 000 гривень, покриває комунальні витрати за квартиру, в якій проживає відповідачка разом із дітьми, а також витрачає кошти на навчання повнолітнього сина і погашення кредиту. Ці факти не можуть свідчити про його важке фінансове становище.

Рішення Рівненського апеляційного суду від 1 жовтня 2024 року у справі № 569/5381/24 (провадження № 22-ц/4815/926/24).