Старі стратегії Кремля зазнали краху, а нових ще не розробили, - заявив російський опозиційний діяч Морозов.
Основна тема - це переговори, які насправді не відбуваються, але про які всі активно дискутують. Ми усвідомлюємо, що тривають певні дії, передаються сигнали та імпульси, які вказують на те, що по всьому світу, від Делі та Пекіна до Берліна та Брюсселя, ведуться перемовини. У нас є чимало запитань до наших партнерів і союзників щодо постачання важкого озброєння, а також отримання дозволів на його використання проти держави-агресора. Це свідчить про те, що процес все ж відбувається. Які, на вашу думку, основні аспекти цього процесу?
По-перше, я б зазначив, що до клікабельних заголовків слід підходити з обережністю та культурою. Як споживачі медіа, ми постійно стикаємося з заголовками, які стверджують, що хтось виступає за мир. Це викликає жваву реакцію та створює враження, що за цими словами приховано щось важливе, що нам не повідомляють. Проте, коли такі світові лідери, як Олаф Шольц або інші європейські дипломати, говорять про мир, вони мають на увазі лише одне — всі, хто так чи інакше залучений до конфлікту, що виник унаслідок агресії Росії проти України, прагнуть до встановлення миру. Це, безумовно, очевидно.
Однак при цьому дипломатія не може будуватися інакше. Ми не можемо собі уявити, що хтось надає військову підтримку Україні й не заявляв про необхідність миру. Ніхто на планеті Земля не хоче бути кровожерливою людиною, яка вимагає війни, війни й тільки війни.
Якщо розглядати справжні процеси переговорів, я б зазначив, що принципових змін у порівнянні з тим, що спостерігалося рік тому, не відбувається.
Чому це так? Перший момент має особливе значення. Іноді стверджують, що зміни на фронті можуть підсилити позиції України в переговорах, якщо вона досягне успіху, або ж навпаки, зміцнити переговорну позицію Кремля, коли, наприклад, Путін вдається до масованих атак на інфраструктуру.
Проте, на мою думку, в дійсності не відбувається жодного посилення переговорних позицій. Чому так? Тому що обидві пропозиції — як від Путіна, так і від України — не включають жодних можливостей для компромісу. Багато людей намагаються знайти певні рішення між цими двома точками зору. Ми чуємо тих, хто вимагає просто припинення вогню, що, до речі, було зафіксовано в меморандумі, підписаному Китаєм і Бразилією. Є також думки, що, можливо, Україна повинна відмовитися від певних територій, що могло б відкрити шлях до миру. Інші вважають, що варто спробувати дійти згоди, і, можливо, Кремль погодиться залишити частину територій, а інші повернути, завершивши цим конфлікт. Це все — спроба знайти компроміс.
Кремль, використовуючи риторику, посилається на угоди, укладені в Стамбулі. Проте на сьогодні це лише слова, оскільки з моменту проведення перемовин у 2022 році обставини зазнали суттєвих змін. Це відомо всім, і про це неодноразово говорили. Після Стамбульських перемовин Кремль не лише анексував Крим, але й захопив ще чотири українські області, що кардинально змінює ситуацію. Хоча Кремль продовжує згадувати про угоди, він також наполегливо акцентує, що питання щодо цих чотирьох регіонів України має бути вирішене на користь Росії. Це означає, що він вимагає виведення українських військ з цих територій та їхнього переходу під контроль Росії.
Ці обставини не створюють жодних умов для реальних переговорів. Таким чином, процеси переговорів тривають по кількох напрямах — обмін полоненими, ймовірно, також відбуваються певні дискусії щодо необхідності зупинки обстрілів інфраструктури, а також ведуться переговори з МАГАТЕ стосовно атомних станцій та інших питань. Однак, на мою думку, мирних переговорів наразі не існує, і передумови для їхнього початку не спостерігаються.
А щодо дивних сигналів з боку колишнього міністра оборони Росії Шойгу, який почав говорити, що буцім би було якесь там порозуміння на тему того, що не будуть нищити об'єкти енергоструктури. Шойгу активізувався, хоч і не займає якоїсь потужної посади, і не є повноцінним гравцем, але він пішов на це інтерв'ю і на оці вкиди. Що на вашу думку це означає загалом? Що скажете про Шойгу в даному дуже конкретному розкладі? До речі, він свого часу був присутнім у Стамбулі.
Важливо усвідомити, що Шойгу просто зайняв місце Патрушева, ставши секретарем ради безпеки Російської Федерації. У цьому інтерв'ю він висловлює думки, які цілком могли б належати Патрушеву, якби той залишався на своїй посаді. Це лише підтвердження послідовної агресивної та жорсткої позиції ради безпеки РФ у контексті війни. Тож слід розглядати цю інформацію не як особисту заяву Шойгу, незалежно від його нинішніх позицій, які, безумовно, погіршилися, а як виступ голови ради безпеки, який озвучує ті ж тези, що й Путін. Цей аспект варто враховувати.
Путін посилає суперечливі сигнали: з одного боку, він стверджує, що жодні переговори не можливі, поки Україна не піддасться і не визнає всі ці абсолютно нереальні вимоги Росії. А з іншого боку, він починає згадувати Стамбул. Які, на вашу думку, були події в Стамбулі? Чому Кремль намагається повернутися до цього питання?
Чесно кажучи, все, що ми чуємо з Росії щодо можливого миру, це деякі форми інформаційної боротьби, яку веде Кремль, розраховуючи з одного боку на дезорієнтацію і серед глобального альянсу підтримки України, і в самому українському суспільстві. Ми бачимо декілька таких проявів цього.
Кажуть, що російський олігарх Дерипаска під час свого виступу в Японії висловив думку про необхідність припинення вогню. Це викликало у багатьох припущення, що за цими словами стоїть Кремль, адже такі заяви не можуть бути просто випадковими. Після його виступу кремлівські ЗМІ почали писати, який сміливий крок зробив Дерипаска. А незабаром після цього Путін знову призначив його офіційним представником Росії в Асоціації тихоокеанського співробітництва, і життя продовжилося, як завжди.
Така сама ситуація з партією "Яблоко" й тими декількома політиками в Росії, які голосно говорять про припинення вогню за будь-яку ціну, а потім, мовляв, говоріть скільки завгодно. Добре видно, що вони використовуються Кремлем для того, щоб озвучувати цю позицію.
В Росії не спостерігається жодного самостійного антивоєнного руху.
Ніхто з впливових російських діячів, чи то діячі культури, чи то бізнесу, за останній рік, пів року, навіть враховуючи ситуацію у Курську, нарощування Україною дронової війни, тобто війна вийшла на новий рівень, однак попри це все ми не бачимо ніяких голосів, які б реально виступали за перемир'я, мир, зупинення війни. Це, мені здається, очевидним. А раз цього такого нема як реальності, то значить, що все інше є просто інформаційною грою.
Щодо нових аспектів війни, Курська операція виявилася надзвичайно ефективною з військової точки зору. Курськ став символом нової реальності, і ви абсолютно вірно підкреслили важливість дронової війни. Дрони почали активніше з’являтися, і у Москві запустили систему протиповітряної оборони під час масованих атак українських безпілотників. У Кремлі не очікували, що подібні дії можуть здійснюватися з обох сторін. Росія вважала, що конфлікт обмежується територією України, але він перенісся на російську землю, причому не лише в формі смертельних вантажів чи жартів про "Калину". Яке ваше бачення нової фази цього конфлікту?
Безсумнівно, я так це і бачу з початку серпня і далі, якщо дивитися на логіку цієї війни й так, як вона розвивалася, то тут ми бачимо новий етап. Я не братимусь оцінювати військовий результат, і наступ у Курській області, і військову сторону дронової війни, однак можна точно сказати, що політично це виявилося дуже значною подією, яка змінює опис війни.
Чому це стало важливим? По-перше, наступ на Курськ виявив новий аспект ситуації, оскільки раніше існувала думка, що Путін веде війну за території, зосереджуючи увагу на кордонах 1991 року. Однак зараз стало зрозуміло, що обставини суттєво змінилися, адже саме Путін, без жодних наслідків, став тим, хто порушив ці кордони, анексувавши частину України.
Тепер Путін отримав чіткий сигнал: якщо ти не визнаєш кордони, встановлені у 1991 році, то будь готовий до втрати частини своєї території, яка була закріплена в конституції.
Відповідь Путіна та реакція Кремля на українську атаку в Курській області виглядають абсурдно, оскільки всі політичні штаби по всьому світу, спостерігаючи за цими подіями, почали замислюватися: "Почекайте, якщо для Кремля власна територія є настільки малозначущою, тоді вона не має жодної цінності й на інших ділянках кордону".
Наприклад, уявімо, що завтра Владивосток піддасться атаці, скажімо, дронів, які вражають порт цього міста. Це призведе до ослаблення кордонів Російської Федерації в цьому регіоні, і Кремль залишиться без можливості адекватно відреагувати. Така подія матиме серйозні наслідки з точки зору політичного аналізу.
Але це далеко не все, тому що як тільки почався новий етап війни, відповідно, повстало питання, яке довго підіймалося, - чи можна Україні дати дозвіл, американськими політиками, на використання ракет більшої дальності? І ось зараз прямо на наших очах відбувається рішення - так, можна! А нещодавно це було не можна.
Явно ризикованим кроком стало рішення президента Зеленського та головнокомандувача Сирського розпочати наступ на Курську область. Проте, цей вчинок виправдав себе, оскільки питання військової підтримки України залишилося незмінним, незважаючи на спроби Кремля поставити під сумнів, як саме Захід надає таку підтримку.
Визначення подальших кроків підтримки України з боку європейських держав, США та Великобританії є надзвичайно актуальним на сьогодні. Ми спостерігаємо, що вони не відступають. Це ключовий аспект.
Третій політичний аспект є надзвичайно важливим у контексті того, що Курська операція та новий етап війни з використанням дронів яскраво демонструють, як сильно атомізоване (роз'єднане) російське суспільство. Люди не усвідомлюють реалій, що їх оточують, і виявляють небажання аналізувати ситуацію, як би це не називалося. Це свідчить про безпорадність як населення, так і влади.
Ми бачимо єдине, що Володимир Путін хоче заливати тільки грошима, виплачувати гроші, гроші, гроші й більше нічого. Все, так само як і військові дії, ведеться на комерційній основі у Кремля - "ви воюєте, ми платимо". Таке саме відношення і до населення - "так, ви втрачаєте свої дома, але нічого страшного, ось вам 100 тис. рублів і далі якось живіть". Ось така логіка.
Розуміємо, недарма в Кремлі не називали відкриту повномасштабну війну проти України війною, а придумали оцей неологізм СВО, бо в Росії дуже добре усвідомлюють на низовому рівні, що означає війна. Путін намагається мобілізувати росіян, але не наважується на повномасштабну мобілізацію, тому що є суто технологічні моменти. Бракує підготовленого та й взагалі середнього командного складу в армії РФ, який ми вибили під час війни на сході та півночі нашої держави, тобто на мобілізацію він не йде. Як, за вашим відчуттям, кремлівські еліти бачать подальше розгортання подій? Вони збираються нищити нашу енергетику, щоб пропонувати якусь оферту, або чекати, що буде згода з українського боку? Однак ніхто подібної згоди, звісно, не дасть. Але якийсь же має бути план у Кремля?
Мені здається, що зараз ми спостерігаємо вичерпання старого плану Кремля і відсутність у нього нового плану. Бо старий план складався з плану Суровікіна, тобто ракетні обстріли та тяжка позиційна боротьба на фронті без великих просувань. Треба зазначити, що й одне, і друге певною мірою, оскільки довго триває, і для Кремля себе вичерпало, хоча все продовжується. Продовжується реалізація плану Суровікіна, а також і плану Герасимова щодо фронту.
Однак тепер, з огляду на події в Курську та активізацію дронової війни, стає очевидним, що ця ситуація наближається до свого завершення. Інакше кажучи, стратегії Кремля більше не є ефективними.
Проте стверджувати, що ми точно знаємо нову стратегію Путіна, було б невірно. Можна виділити два можливих варіанти розвитку подій. Перший варіант — враховуючи темперамент і характер Путіна, він, ймовірно, продовжить свою повільну тактику, сподіваючись, що час на його стороні, і рано чи пізно ситуація зміниться. Другий варіант — йому потрібно щось робити, але що саме? Якщо розглядати ситуацію, можна припустити, що подальші ядерні загрози з боку Кремля вже не матимуть ефекту, адже він давно кричить: "Вовки, вовки!", а всі вже готові до можливих наслідків цього заклику.
Я погоджуюсь, що мобілізація може призвести до колапсу всієї системи. Кремль це розуміє, тому й уникає її, адже немає достатньої інфраструктури для підготовки великої кількості призовників. Вони змушені вдаватися до поточного підходу, укладаючи контракти з 30-50 тисячами людей щомісяця, серед яких є певна частина з військовим досвідом. Такі фахівці можуть бути направлені до автомобільних частин або в інші підрозділи, оскільки раніше працювали в зв'язку. Отже, система функціонує саме так.
Мобілізація може відбутися лише в рамках якогось кардинального плану. Нинішня поведінка Кремля свідчить про те, що Путін чітко визначив свою мету — досягти адміністративних меж Донецької області та закріпити цей результат. Проте поки що це залишилося лише намірами. Ясно, що, незважаючи на літній наступ, цього не вдалося досягти.
Згодні з цим наші американські та британські партнери, а можливо, й інші країни, що Україна має повне право застосовувати далекобійну зброю в тих регіонах Російської Федерації, які вона вважає необхідними для ураження, звісно, дотримуючись норм Женевської конвенції, тобто націлюючись на військові об'єкти. Ми усвідомлюємо, що Кремлю це не до вподоби, адже це може призвести до концентрації системи ППО в Москві, проте в країні залишаються міста та стратегічні центри, куди також можуть завітати удари. Якщо обговорювати плани Гарріс та Трампа, то наскільки готова Америка піти до кінця? Які перспективи на найближчі два місяці до виборів зокрема, коли йдеться про певні дозволи та типи озброєння?
Нещодавно був виступ спікера республіканців Джонсона у Конгресі, він абсолютно чітко формулює подальші цілі підтримки України, при чому наполягає на нафтових санкціях проти Росії й тим більше на дозвіл завдавати ударів по будь-яких територіях. Безсумнівно, що його виступ відображає позицію частини республіканців незалежно від того, що ми чуємо з вуст у кандидати у президенти Трампа. Це один бік.
Звичайно, у демократів також не видно ніяких голосів, які відмовлялися б від підтримки України або ж хотіли б її мінімізувати.
На мою думку, для нас усіх має величезне значення підтримка республікансько-демократичного консенсусу стосовно війни в Україні, незважаючи на суперечки з інших аспектів.
І цей консенсус є, який, на мій погляд, збережеться до березня наступного року, тобто до вступу на посаду нового президента США. Треба серйозно поставитися до документа, який Білий дім зараз передав у Конгрес, це опис стратегії США щодо війни.
У цьому документі закріплено всі цілі та концепції, що існували наприкінці терміну президентства Байдена. Якщо Гарріс стане президентом, можливі певні корективи, проте основні принципи залишаться незмінними. Це є другим ключовим аспектом.
Третій важливий аспект полягає в тому, що незалежно від зусиль Кремля, будь то пропагандистські кампанії або спроби підриву українського суспільства та сусідніх країн, ніхто не визнає результатів війни, якщо вони ґрунтуються на територіальному захопленні через агресію. Кремль не зможе уникнути цього факту.
Я впевнений, що наступне керівництво Росії або певна елітна група в РФ зможуть знайти рішення для розв'язання існуючих проблем. Історія показує, що немає безвихідних ситуацій. Тому важливо знайти такий вихід, який дозволить світовій спільноті заявити про завершення війни, але без визнання територіальних захоплень, що стали наслідком агресії, що не підлягає виправданню. Лише таким чином.
Цілком очевидно, що Кремль не усвідомлює цю ситуацію і не має наміру змінювати свій підхід, залишаючись у рамках даного формулювання.
А якщо ні, то у такому випадку Кремлю доведеться мати справу у будь-якому випадку у 2025, 2026 чи 2027 роках з тим, що глобальний альянс підтримки України, попри зміни урядів, парламентів у цих країнах, буде залишатися на цій лінії оцінки. Це неприйнятно, як було з 2014 року, тим більше так і після 2022 року, удвічі й тричі неприйнятно. Мені здається, тут така картина, іншої не буде.
Слід усвідомлювати, що Кремль адаптує свою економічну систему, і це стосується не лише Китаю, але й Індії, а також колективного БРІКС. Отже, Кремль не відчуває страху перед тривалою війною великої інтенсивності. Як ви вважаєте, чи дійсно Китай, Індія та інші країни, на які орієнтується Кремль, мають інтерес у цьому? Чи всіх влаштовує таке кардинальне переналаштування безпеки на континенті, що супроводжується руйнівною і кривавою війною?
Не слід піддаватися ілюзії тріумфу, оскільки Кремль все ще має значні ресурси для ведення війни, і це очевидно. Але я хочу акцентувати увагу на одному важливому моменті. У 2022 році, коли почали вводити санкції, багато хто стверджував, що вони ефективні, і навіть сам Кремль це підтверджував. Однак у 2023 році відбулася адаптація російської економіки до умов санкційного тиску, і тоді з'явилися голоси, які запевняли, що санкції вже не мають впливу.
Зараз ми входимо в осінь 2024 року, коли після грудневого рішення США про вторинні санкції, то цілком очевидно, що санкції знову почали працювати.
Ці дії мають суттєвий вплив, оскільки фінансова система зазнає серйозних втрат. Союзники чітко демонструють, що не мають наміру ігнорувати банківські санкції або йти на поступки російським компаніям, які прагнуть здійснювати заборонену торгівлю. Це стосується не лише Туреччини та Китаю, а й країн Центральної Азії, які також запроваджують відповідні заходи. Отже, очевидно, що Путін не зміг досягти своїх цілей у переговорах і переконати Індію та Китай ухвалити компромісні рішення. Це має велике значення.
Добре видно, що Центробанк Росії зараз оцінює ситуацію з великим побоюванням, з набагато більшим, ніж це було у 2023 році, коли Набіулліна (голова Центрального банку РФ) говорила: "Так, нічого, все нормально, ми встоїмо". Зараз рубль поїхав, інфляція не зупиняється, а ставка Центробанку перестала впливати на ситуацію, і там це всі розуміють серед економічної влади.
Інакше кажучи, не так все механістично. Так, економіка кожного разу реагує. І зараз буде якийсь другий етап адаптації, але це буде більш тяжкий для Путіна етап, з яким впоратися буде непросто. Плюс до цього, прямо зараз йдуть повідомлення, що все-таки санкції проти торгового флоту - це ще попереду. Тобто мало того, що у Кремля великі проблеми з літаками в результаті всієї агресії, і з цивільними літаками, і з цивільними перевезеннями.
На залізничному сполученні виникають серйозні проблеми через неможливість подолати величезний трафік, що йде до Китаю. Тепер оголошено про заходи, які раніше здавалися неймовірними – санкції проти торгових суден. Цей процес продовжить розвиватися. Ми впевнені, що якщо Кремль не вдасться до деескалації, санкції з боку Великої Британії та США будуть ставати все більш відчутними.
Отже, я хотів би зазначити, що слід підходити до ситуації з обережністю, не піддаючись надмірному оптимізму, але й не вважаючи ресурси Росії безмежними. Це абсолютно не так. Не варто думати, що Росія має необмежений запас кваліфікованих військових кадрів, адже, як ви правильно підкреслили, їх недостатньо, і підготовка таких спеціалістів займає час. Це стосується не лише сухопутних військ, а й військово-морського флоту, авіації та інших складових, включаючи сучасні засоби зв'язку — усіх тих елементів, які визначають хід війни. Сьогодні війна вже не так сильно залежить від піхоти, особливо ненавчених підрозділів. Сучасний образ війни, який ми спостерігаємо, виглядає зовсім інакше. Отже, ситуація в Кремлі далека від оптимістичної.
