Лікування та відновлення поранених: відсутність структурованої системи.
Ця стаття може видатися багатьом оповіддю про вже знайомі теми. Вона присвячена тому, як поранений солдат може легко загубитися в переплетенні медицини, бюрократії та власних труднощів.
Він отримав поранення, але залишився живим. Бойові медики змогли вчасно евакуювати його з поля битви та зупинити кровотечу. У нього є можливість на одужання й повернення до роботи, до родини, до звичного оточення. Проте, щоб скористатися цим шансом, йому доведеться боротися. І тепер його суперником стане не ворог, а вітчизняна бюрократія та відсутність належної інформації. Здається, що все на місці: медичні та реабілітаційні заклади, соціальна підтримка, компанії, які виготовляють протези, безліч нормативних актів та інструкцій. Але чогось не вистачає. І це "щось" суттєво ускладнює життя військовим, які зазнали поранень і втрат у боротьбі з російськими агресорами.
У той час як Міністерство оборони поступово впроваджує цифрові рішення для оптимізації бюрократичних процесів (хоча і не так швидко, як хотілося б), Міністерство внутрішніх справ залишається позаду в цьому аспекті. Коли лікарі ВЛК втрачають відчуття реальності через величезний потік пацієнтів, а черги в коридорах наповнені напругою та незадоволенням, стає зрозуміло, що необхідні оперативні та дієві рішення. Проте, експерти правозахисного центру "Принцип", які проходили через всі етапи медично-бюрократичної системи разом з пораненими бійцями Нацгвардії та поліції, не помітили жодних ознак таких рішень.
"Принцип" провів дослідження, яке висвітлює, як поранені військовослужбовці МВС проходять етапи від лікування в лікарні до отримання статусу інваліда. На перший погляд, Міністерство внутрішніх справ виглядає як потужна структура з належною системою медичного обслуговування для своїх працівників. Однак результати дослідження вказують на те, що ця система не спроможна впоратися з постійним напливом поранених. Від цього страждають не лише бійці, а й медичний персонал та чиновники.
Поранені висловлюють занепокоєння через брак інформації про свою подальшу судьбу. Іноді лікар просто заходить і говорить: "Завтра ви будете виписані". Але залишається незрозумілим, куди йти після виписки і які документи вони отримають. Розібратися в складних нормативних актах, написаних незрозумілою мовою, виявляється досить важко. А пояснення спеціалістів часто суперечать одне одному. Коли ж поранений на милицях починає ходити по різних установах з питаннями про виплати, але не отримує жодних результатів, це призводить до розпачу і відчуття, що він нікому не потрібен.
Це втрата контролю над своїм життям. Людина стає пасивною, безініціативною, а іноді навпаки -- занадто конфліктною.
Спільно з ветеранами фахівці "Принципу" відвідали різні установи, і ось які враження у них залишилися.
На ВЛК спостерігаються труднощі з нормативним регулюванням, великі черги та перевантаження лікарів. Поранені стикаються з обмеженою мобільністю, що змушує їх подолати значні відстані між різними установами. Крім того, існує давня, але досі нерозв'язана проблема — необхідність подорожувати сотні кілометрів до своєї військової частини для отримання направлення на ВЛК. Медики, чиновники та ветерани, які вже втомилися від цих труднощів, щодня стикаються з цими викликами.
Причина на поверхні: відсутність ефективно організованої логістики для проходження бюрократичних і медичних процедур. Більш ніж половина опитаних "Принципом" поранених вказали на затримки з отриманням довідки про поранення як одну з основних проблем. Якщо в цій довідці виявиться помилка, то помилкове рішення ВЛК стане неминучим! І воїну доведеться знову проходити всі етапи. А це й витратно, й болісно. Черги, що досягають величезних розмірів, стали предметом скарг трьох чвертей респондентів. Згідно з даними опитувань, проведених "Принципом", понад 40% опитаних вважають питання виплат у розмірі 100 тисяч гривень за поранення однією з найактуальніших проблем.
Старший аналітик "Принципу" Євген Лисенко підкреслює, що під час взаємодії з бюрократичною системою захисники часто змушені відмовлятися від певних пільг, таких як підтвердження зв'язку поранення з виконанням військового обов'язку, що, в свою чергу, впливає на розмір фінансових виплат. У результаті їм доводиться повторно проходити військово-лікарську комісію. Більш того, приблизно третина респондентів повідомили, що для вирішення бюрократичних питань їм доводилося переривати процес лікування, що негативно позначалося на термінах одужання та якості їхнього подальшого життя.
На основі опитувань експерти відзначають перевантаженість медиків у лікувальних установах МВС, а також дефіцит діагностичного обладнання, через що воїнові, який приїхав з іншого міста на ВЛК, доводиться винаймати житло або лягати в стаціонар, не уявляючи, коли це все закінчиться.
Загалом, експерти підкреслюють, що поранені військовослужбовці часто змушені самостійно шукати інформацію через своїх побратимів, друзів та родичів про те, де можна отримати лікування для своїх травм і які подальші кроки потрібно вжити. Здається, що після того, як поранений герой потрапляє до рук медичних працівників, він може розслабитися і не перейматися подальшими справами, але насправді це не так.
Під час опитувань експерти "Принципу" побачили ще одну особливість: поранені співробітники поліції й Нацгвардії з подивом помічали певну сегрегацію стосовно себе. Вона проявлялася вже на стадії розподілу по евакуаційних поїздах, і її було добре видно в лікувальних установах, які не входять до системи МВС. Аж до відмови надавати низку видів медичної допомоги, оскільки поранений -- "з іншого відомства". Або ж поранений через недогляд опинявся в лікувальній установі не того профілю, якого потребував. І далі -- тяганина з переведенням до потрібної медустанови, зокрема цивільної або платної приватної клініки. Втім, через невелику кількість опитаних про репрезентативність говорити важко, а скільки було таких скарг в абсолютному обчисленні, експерти не уточнили.
У дослідженні також можна виявити деякі позитивні аспекти: приблизно третина ветеранів, які проходили опитування від фахівців "Принципу", відзначають ефективність роботи системи соціального супроводу.
Існує ще один набір труднощів, з якими зіштовхуються як військові, так і цивільні особи, постраждалі від російської агресії. Ці виклики стали очевидними ще в 2014 році, проте навіть десятиріччя не виявилося достатньо, щоб розробити дієві рішення (саме слово "дієві" є вирішальним).
Серед проблем, що постають перед людьми з ампутаціями, зокрема, брак інформації про доступні можливості щодо медичної допомоги та протезування (основне джерело інформації -- "сарафанне радіо"), складний і стомливий процес оформлення документів, дефіцит спеціалізованих програм, установ і фахівців, відсутність цілісного безбар'єрного середовища в громадських місцях. Переважно всім добре відомий комплекс проблем, які не знаходять ефективних рішень.
Яскравим прикладом є дослідження, яке провело БФ "Харків з тобою". У ньому підкреслюється, що в Україні доступні різноманітні послуги з реабілітації. Згідно з даними Міністерства охорони здоров'я, на сьогоднішній день укладено угоди про надання медичних реабілітаційних послуг з 478 медичними закладами. Зміцнення співпраці між різними компонентами цієї системи та оптимізація їхньої взаємодії можуть суттєво підвищити якість реабілітаційних послуг в Україні.
Експерти зазначають, що система надання послуг військовим і цивільним із ампутаціями є розгалуженою та багаторівневою. Це, з одного боку, ускладнює доступ користувача до неї, а з іншого -- має потенціал для розвитку та синергії. Однак система (якщо це вже система) перевантажена. Очевидним є дефіцит фахівців.
Як зменшити навантаження на систему та уникнути повторних дій з боку чиновників? Існують ефективні рішення, що не потребують значних фінансових вливань. Наприклад, існують спеціалізовані онлайн-ресурси, але вони не пропонують пацієнтам чітких покрокових інструкцій, що робити і в якому порядку. Через недостатню інформацію про назви та спеціалізації, не всі ресурси можна легко знайти за допомогою стандартного пошуку.
Чи можливо це виправити? Звичайно. Все, що потрібно – це реалізувати цю ідею. Розміщення QR-коду поряд з кожним ліжком, що веде на сайт з актуальною та регулярно оновлюваною інформацією, стане зручним рішенням. Це дозволить людям отримувати необхідні відомості у будь-який час, суттєво полегшуючи ситуацію.
Важко уявити себе на місці людини, яка пережила травматичну ампутацію з неминучим посттравматичним стресовим розладом. А якщо вона ще й не знає, що з нею буде далі, зокрема про етапи протезування, можливі ускладнення, біганину по інстанціях, -- таке уявити просто неможливо. І навіть якщо потроїти кількість фахівців, які обслуговують одного пораненого, це може лише ускладнити проблему. У нас є все: хороші медики, прекрасні реабілітаційні центри, чудові протезні майстерні, сумлінні чиновники. Алгоритму немає. А якщо і є, то працює криво, склався стихійно, та ще й із добрячою порцією совка. І це очевидно кожному, хто стикається з проблемою або перебуває там, усередині. Потрібна добряча порція мізків і ухвалення ефективних рішень.
